Повідомляє Український Харків
30.10.26. Панахиду за художником Валєром Бондарем відслужили Свято-Дмитрівська парафія Харкова о.Богдан Борисенко і настоятель парафії о.Віталій Зубак.
У своєму дальшому слові о. Віталій, згадуючи митця, зауважив, що той з ним майже ніколи не був серйозним, жартував і зазвичай розповідав смішні історії.
І це правда. Валєр назовні ніби сам себе розважав.
Хоч творчість його, особливо в останні роки перед смертю була вибухово трагічною. Він ніби віщував уготовані нам випробування.
Але що характерно. Його нема вже 14 років. А частіше згадуються усілякі його коронні слівця і встають перед очима сценки.
І це багато хто з тих, хто з ним спілкувався, підтверджують.
Наприклад, таке.
Коли в минулому директорка Літмузею Харківський ЛітМузей Ірина Василівна Григоренко Irena Grygorenko десь затримувалась, він усаджувався по-панські в кріслі на вході в музей і замріяно декламував монолог Бобіка з мультика «Бобік в гостях у Барбоса»
«Ех, дєдушки нема вдома, хочу кисіль пʼю, хочу на трам-зисторі граю…»
Сам себе називав: «Я тут, в музеї, самий головний після кота Васьки»
Кіт Васька жив у Літмузеї, ще коли тут був готель для компартійної еліти. Васька ставився до нас, новоприбулих, як до голодранців, бо ми його звісно не могли, як номенклатура, з барського стола годувати красною рибою.
Молоді літературній, поколінню Сергія Жадана – в садку, зазвичай театрально, низьким голосом дорікав:
«ех, господа-господа, шаліть нє умі-є-те»
це зі старого радянського фільму 50-х, як і
«Ромашка, ромашка, я Третій – перехожу на прийом»
Або: «Тут продається словʼянський шкаф?»
Валєр на ходу створював меми, типу як ми зараз про «розіпʼятого мальчика в трусиках». Тому з ким-з ким, а з Бондарем було жити, хоч дуже непросто, але весело.
А коли його інші митці не знаходили «в норі», так він називав свою майстерню, і ті йшли його питати на вході, Лариса Іванівна казала: «Та вони з Анатолієм Антоновичем і Петром Григоровичем на розу пішли».
“Роза” виникла з «ми на розі» – ріг провулку Багалія, де зараз “Makers”.
Що ж… «не уберегли культурною одиницю» – любив повторювати Бондар з удаваним пафосом.
Не уберегли…
Вічна памʼять!🙏
У своєму дальшому слові о. Віталій, згадуючи митця, зауважив, що той з ним майже ніколи не був серйозним, жартував і зазвичай розповідав смішні історії.
І це правда. Валєр назовні ніби сам себе розважав.
Хоч творчість його, особливо в останні роки перед смертю була вибухово трагічною. Він ніби віщував уготовані нам випробування.
Але що характерно. Його нема вже 14 років. А частіше згадуються усілякі його коронні слівця і встають перед очима сценки.
І це багато хто з тих, хто з ним спілкувався, підтверджують.
Наприклад, таке.
Коли в минулому директорка Літмузею Харківський ЛітМузей Ірина Василівна Григоренко Irena Grygorenko десь затримувалась, він усаджувався по-панські в кріслі на вході в музей і замріяно декламував монолог Бобіка з мультика «Бобік в гостях у Барбоса»
«Ех, дєдушки нема вдома, хочу кисіль пʼю, хочу на трам-зисторі граю…»
Сам себе називав: «Я тут, в музеї, самий головний після кота Васьки»
Кіт Васька жив у Літмузеї, ще коли тут був готель для компартійної еліти. Васька ставився до нас, новоприбулих, як до голодранців, бо ми його звісно не могли, як номенклатура, з барського стола годувати красною рибою.
Молоді літературній, поколінню Сергія Жадана – в садку, зазвичай театрально, низьким голосом дорікав:
«ех, господа-господа, шаліть нє умі-є-те»
це зі старого радянського фільму 50-х, як і
«Ромашка, ромашка, я Третій – перехожу на прийом»
Або: «Тут продається словʼянський шкаф?»
Валєр на ходу створював меми, типу як ми зараз про «розіпʼятого мальчика в трусиках». Тому з ким-з ким, а з Бондарем було жити, хоч дуже непросто, але весело.
А коли його інші митці не знаходили «в норі», так він називав свою майстерню, і ті йшли його питати на вході, Лариса Іванівна казала: «Та вони з Анатолієм Антоновичем і Петром Григоровичем на розу пішли».
“Роза” виникла з «ми на розі» – ріг провулку Багалія, де зараз “Makers”.
Що ж… «не уберегли культурною одиницю» – любив повторювати Бондар з удаваним пафосом.
Не уберегли…
Вічна памʼять!🙏
P.S. на фото підпис «Миші… ну так він мене називав, а себе – Маусом. (І ще мала від нього за гострий ніс прізвисько Буратінченко)
Ольга Різниченко