Кожна людина несе у собі свій неповторний світ. Але якщо ти вчитель, то стаєш цілим Всесвітом – особливим, наповненим, цікавим. І ти передаєш цю наповненість десяткам, сотням, тисячам з дня в день, з уроку в урок, й так – десятиліттями. Ніна Леонтіївна Куліш — саме з таких. Педагог за покликанням, учителька початкових класів, Відмінник народної освіти, Почесний громадянин Сахновщинського району та мешканка села Огіївка. 11 вересня 2026 році ця дивовижна жінка відзначила поважну дату — 91 рік від дня народження.
Свій святковий день вона зустрічала так, як і личить справжньому Вчителю з великої літери: у колі вже дорослих, але все ще «маленьких» для неї учнів, які приїхали привітати її з тортом та ігристим. Разом вони гортали альбоми пам’яті та згадували, як усе починалося.
Шлях Ніни Леонтіївни у свій перший клас розпочався у найважчі часи — у розпал Другої світової війни. Вона чудово пам'ятає свій перший дзвінок у школі села Страсне Лозівського району. Замість пишних квітів дівчинка несла на 1 вересня важкий дерев'яний ослінчик, аби мати змогу просто сидіти на уроці.
Першу вчительку Ніни звали Тетяна Василівна — це була людина, яку діти не просто поважали, а щиро обожнювали. Якщо учні приходили до школи раніше за неї, вони кидали зошити й юрбою бігли назустріч, щоб іти поруч, ловлячи кожне слово. Саме Тетяна Василівна була для маленької Ніни тим високим ідеалом справжнього педагога, яким вона згодом сама стала для багатьох дітей. Історія повторилася через роки: так само вже учні Ніни Леонтіївни бігли зустрічати її перед уроками, шукали спілкування у позаурочний час і прагнули бути поруч.
Учитель початкових класів — це унікальна професія. Це водночас і математик, і мовник, і художник, і співак, і хореограф. Ніна Леонтіївна поєднувала в собі всі ці таланти, створюючи в класі атмосферу гармонії та непідробного інтересу до будь-якого предмета.
Сьогодні її учні з особливою теплотою згадують, як вона вчила їх усього: перших паличок і кружечків у зошитах перед тим, як скласти їх у справжні літери; перших простих арифметичних дій та логічного мислення; любові до кожної стеблини та квітки на мальовничих луках біля Огіївки; здатності радіти навчанню та дарувати свою творчість іншим.
За часів її активної роботи величезною частиною шкільного життя були агітбригади. Школярі ходили по ланах та фермах, виступаючи перед трудівниками з концертами. Для дітлахів це була особлива гордість: на фермі чи в полі обов'язково працював хтось із батьків чи родичів, і кожній дитині хотілося заспівати чи продекламувати вірш якомога краще, аби порадувати своїх близьких.
Педагогічна майстерність Ніни Леонтіївни Куліш завжди залишалася на дуже високому рівні. Упродовж усієї своєї кар'єри вона не визнавала так званих «сценарних уроків» — штучних вистав для перевіряючих з районного чи обласного відділів освіти, де ролі й відповіді розписувалися заздалегідь. На її уроках панувала жива атмосфера: діти були постійно активними, знали відповіді, тягнули руки й відповідали самостійно, без найменшого примусу.
Тодішній начальник Харківського обласного відділу освіти неодноразово ставив її у приклад педагогам регіону, зазначаючи: «А ви поїдьте в Огіївську школу й завітайте на будь-який урок до Ніни Леонтіївни — й потрапите на те, що називається справжнім відкритим уроком».
Окрім традиційних занять, Ніна Леонтіївна ніколи не боялася педагогічних експериментів. Вона успішно працювала у комбінованих класах, де в одному приміщенні одночасно навчалися учні першого та третього класів за різними програмами. Поки вчителька пояснювала нову тему першокласникам, третій клас виконував самостійну роботу. А щоб діти не відволікалися й краще концентрувалися, Ніна Леонтіївна наполягла на використанні тоді ще незвичного, але надзвичайно ефективного атрибута — навушників для учнів.
Високий авторитет та професіоналізм Н.Л.Куліш визнавали далеко за межами рідного району. На одному з масштабних обласних заходів Ніні Леонтіївні доручили відповідальну місію — захищати честь усіх педагогів Харківської області.
За тогочасним протоколом право першого та другого виступів надали московським гостям, які вийшли з банальною декламацією заучених фраз та пафосною поезією, показавши повну відсутність живого педагогічного змісту. Виступаючи третьою, Ніна Леонтіївна легко заткнула столичних за пояс: замість порожнього пафосу вона представила настільки глибокий, практичний та блискучий аналіз методики й виховання, що геть затьмарила попередніх ораторів, довівши абсолютну перевагу української педагогічної школи.
Пізніше Ніна Леонтіївна деякий час працювала у Сахновщині. А після виходу на заслужений відпочинок її невтомний характер не дозволив сидіти склавши руки — вона пішла працювати у дитячий садок.
Bихователька поважного віку організовувала для малечі такі енергійні й рухливі ігри та сама брала в них настільки активну участь, що легко давала фору зовсім молодим колегам. Її ентузіазму та любові до дітей можна було лише позаздрити.
Свого часу Ніна Леонтіївна принципово відмовилася від звання «Заслужений учитель», хоча за її плечима вже була ціла скарбниця нагород — півсотні відзнак різного рівня, серед яких три від Міністерства освіти Української РСР.
Особливо були відзначені її заслуги в умовах реформування освітньої системи: у 1981 році їй було присвоєно високе звання «Вчитель-методист». А у 2019 році за ініціативи її учнів та Огіївського сільського голови Л. О. Петренка на ім’я голови Сахновщинської районної ради було подано клопотання, і Н. Л. Куліш цілком заслужено отримала звання «Почесний громадянин Сахновського району».
З висоти свого колосального професійного досвіду (а це 44 роки) та життєвої мудрості Ніна Леонтіївна бажає сучасним учителям завжди дотримуватися найголовнішого принципу педагога: понад усе любити дітей та дбати про те, щоб різним дітям з різним рівнем підготовки було на уроках максимально комфортно й цікаво.
Ніна Леонтіївна Куліш залишила глибокий слід у серцях багатьох поколінь жителів Огіївки та Сахновщини. Вона не просто навчала грамоти чи математики — вона виховувала гідних людей, закладаючи в них фундамент доброти, любові до рідного краю та прагнення до знань.