Журналістський візит до села Огіївка збігся з особливою подією — саме цього дня його мешканка Віра Тихонівна Приставка святкувала свій 85-річний ювілей. Життя цієї жінки повністю виткане з невтомної праці, щирості та унікального таланту, адже її знають як виняткову вишивальницю та майстриню з випічки короваїв.
Більшу частину свого життя Віра Тихонівна віддала непростій фізичній праці. Три десятиліття вона працювала ланковою у місцевому колгоспі, а згодом — санітаркою у стоматологічному кабінеті. Бувало, після виснажливого робочого дня руки й ноги «гули» від втоми, проте це ніколи не ставало на заваді її головній пристрасті. Жінка згадує: хоч як би виснажилася за день, увечері обов’язково знаходила бодай пів годинки для улюбленого вишивання.
Сьогодні її роботи — від рушників і дитячих чи дорослих сорочок до святкових суконь та домашнього текстилю — можна знайти чи не в кожному куточку світу, де живуть її родичі, друзі, добрі знайомі. Віра Тихонівна нічого не тримає для себе й легко дарує створену красу. Коли ж люди соромляться й просять обрати одну річ з-поміж кількох, що припали до душі, майстриня лише посміхається: «Беріть, я ще вишию!».
Створити особливий колорит Вірі Тихонівні вдається не лише вдома: у вишитих нею сорочках виступає місцевий самодіяльний ансамбль, а рушники майстрині прикрашають собрази в храмі села Огіївка.
Окрім офіційних місцевих та районних виставок, Віра Тихонівна неодноразово влаштовувала вернісажі просто неба — розвішувала свої барвисті рушники прямо на паркані власного подвір'я, аби вони радували перехожих.
Любов до рукоділля та кулінарії з'явилася ще в юності. За тогочасними традиціями, дівчина на виданні мала вміти до ладу поратися по господарству: пекти хліб, варити борщ, прополювати город, глядіти дітей та обов'язково займатися рукоділлям. Тож випікання хліба для Віри стало щоденним обов'язком, а от вишивка — справою для душі.
Найбільша цінність для будь-якої вишивальниці — це матеріали, зокрема міцні та блискучі нитки муліне. У радянські часи в сільській місцевості вони були величезним дефіцитом, тому їх складно «діставали» та економили кожну ниточку. Власне, у сільському магазині муліне й тепер не дуже-то купиш.
Тому варто розповісти особливу історію, яка сталася не так давно, а запам'яталася надовго: керівник СВК «Україна» Микола Михайлович Мосієнко, перебуваючи у Сахновщині у справах випадково зустрів хлопця, який продавав одразу три великі коробки з муліне. М.М. Мосієнко викупив увесь товар та роздав нитки місцевим майстриням, у тому числі й Вірі Тихонівні, подарувавши більше можливостей для творчості.
Що стосується улюбленого орнаменту, жінка найчастіше вишиває квіти — символ життя та краси, які вона з любов'ю вирощує на землі та відтворює на полотні.
Окрім вишивки, Віра Тихонівна славиться на все село своїми весільними та святковими короваями. Навчившись пекти хліб ще замолоду, вона пізніше навіть ділилася рецептурою з кухарями колгоспної їдальні, аби ті могли підібрати вдалу пропорцію для пухких буханців.
Проте святкова здоба вимагає особливого підходу та творчості. За часів, коли в сільських школах організовували осінні свята врожаю, короваї від бабусі Віри завжди ставали центральними експонатами у класах, де навчалися її онуки. Через неймовірну красу та ідеальний смак ці короваї часто відправляли на районні виставки. Аби онуки не залишалися без частування, майстрині доводилося випікати одразу два короваї: один — для шкільного конкурсу, а інший — для сімейного столу.
