позивний «Ситий»
Солдат, водій 2-го відділення 3-го самохідного артилерійського взводу 1-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини А4941 (151-ша окрема механізована бригада).
Олексій Сергійович Ситник народився 14 жовтня 1982 року в місті Березівка Одеської області. Дитинство та шкільні роки Олексія пройшли в місті Берестин Харківської області, де він відвідував дитячий садок № 9, а згодом здобув середню освіту у Берестинській загальноосвітній школі № 4.
З юних років Олексій вирізнявся допитливістю, цілеспрямованістю та особливим зацікавленням вивченням англійської мови.
У 1997 році вступив до Красноградського технікуму механізації сільського господарства імені Ф. Я. Тимошенка. 23 червня 2001 року успішно завершив навчання, здобувши диплом спеціаліста.
Після закінчення технікуму Олексій розпочав свою трудову діяльність. Його професійний шлях був пов’язаний із важкою, відповідальною працею в нафтогазовій та промисловій галузях:
2001 рік — прийнятий на роботу слюсарем 3-го розряду центральної бази виборчого обслуговування;
2004 рік — переведений у відділення бурових робіт, де працював помічником бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту та газ 3-го розряду;
Згодом — переведений на посаду моториста бурової установки 3-го розряду;
З 2020 року — працював машиністом змішувача асфальтобетону, роблячи свій внесок у розбудову інфраструктури.
Колеги та близькі знали Олексія як надійну, працьовиту людину, майстра своєї справи, який ніколи не боявся викликів та завжди був готовий підставити плече побратимам і друзям.
З початком повномасштабної агресії Олексій Ситник встав на захист України, вступивши до лав Збройних Сил України.
Разом із побратимами Олексій мужньо виконував бойові завдання на одному з найгарячіших відрізків фронту — Куп’янському напрямку, забезпечуючи боєздатність артилерійських підрозділів і проявляючи стійкість, сміливість та самовідданість.
Під час виконання чергового бойового завдання із захисту Батьківщини Олексій отримав важкі поранення, контузії та травми. Внаслідок отриманих ушкоджень серце Воїна зупинилося 17 серпня 2026 року.
Олексій Сергійович Ситник віддав найцінніше — своє життя — за свободу, незалежність та мирне майбутнє рідної України.
Непоправної втрати зазнала родина, побратими та всі, хто знав і поважав Олексія. Його подвиг повік залишиться в пам’яті земляків та в історії нашої держави.
Схиляємо голови в глибокій скорботі. Вічна пам’ять і слава Герою!