Вчора були з Марією Тахтауловою в Кегичівці. Доїхати до села, звісно, проблема. Десь км 30 – нема дороги.
Але й інше- як вже потрапляєш в село- виникає непереборне бажання залишитися. Бо тут реально в пріоритеті культура. Голова Кегичівськоі громади перекреслив ❌частку «ні» для культурних потреб і запитів своєї спільноти. І в них в найскрутніші часи не скорочували працівників культури і не переводили нікого на півставки. У них сьогодні є модерні з крутою апаратурою ліцей, медіа-центр, бібліотеки, центр культури і дозвілля, студія звукозапису, оркестр, танцкласи, літній кінотеатр для молоді…
Ми гуляли по селу із молодими жінками, першою заступницею селищного голови Людмилою Квокою й керівницею відділу культури Анастасією Демічевою й ледь встигали відповідати на шанобливе, посміхнене «добрий день» і «драстуйте» від людей назустріч. Оці щирі вітання – з них певно й складається комфортна атмосфера. Ми йшли Алеєю Героїв, яку планується зробити маршрутом памʼяті. А коли підійшли сфотографуватися до «Я❤️ Кегичівку» – з’ясували, що ці розкішні кущі гортензії висадила й доглядає після роботи перша заступниця селищного голови пані Людмила.
От в цьому факті і розгадка улюбленого нашим народом прислівʼя про голову риби. Що буває, коли вона таки здорова і людяна.
Ми привезли з Марією книги Український інститут національної пам’яті+Dobrochynets і демонтували нашу мандрівну +Харківський ЛітМузей виставку «Квітка. Цвіт міста», яка провела у гостинній Кегичівці місяць. І того ж дня встановили її у Берестині. Дякую за цю роботу Ян Ґал. Молодіжна рада міста за допомогою ШІ підготувала до нашої виставки монолог про себе Григорія Федоровича! Ого))) І це була наша з ними подвійна презентація! Виставка і фільм👌
Взагалі я думаю, що в багатьох сенсах містечка і села Слобожанщини дають фору Харкову в плані креативної організації простору. Особливо в плані меморіальних просторів і ландшафтів.
Взяти хоча б Алею Героїв в центрі Берестина, де кожна лава нагадує, що тут поруч міг би сидіти той, хто загинув за твоє життя, хто зараз перебуває в російському полоні, хто тебе нині захищає, щоб ти міг спокійно відпочити дорогою додому.
А в Харкові є такі садові, паркові меморіальні зони, креативні «місця памʼяті»? – може я чогось не знаю…
12.08.26
Ольга РІЗНИЧЕНКО
