8 жовтня у Львові, в межах 19-го Екуменічного соціального тижня, відбулась відкрита дискусія на тему «Церкви України між поляризацією і солідарністю», присвячена вивченню та осмисленню унікального досвіду взаємодії християнських Церков і релігійних спільнот в українському суспільстві. Захід організували Комісія УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин спільно з Інститутом екуменічних студій Українського католицького університету.
Зустріч відкрив о. Ігор Шабан, голова Комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин, зазначивши, що нинішній час вимагає від релігійних спільнот не ізоляції, а готовності спільно шукати відповіді на найгостріші виклики суспільства.
У вступній доповіді Тарас Курилець, науковий співробітник Інституту екуменічних студій УКУ, детально звернувся до цього концепту. Він пов’язав його з реаліями сьогодення в Україні, де повномасштабна війна спонукає релігійні спільноти до спільної молитви, щирого свідчення та щоденного служіння суспільству.
Доповідач наголосив, що йдеться зовсім не про те, щоб замовчувати догматичні розбіжності чи штучно створювати ілюзію повної єдності там, де існують історичні та богословські відмінності. Навпаки, досвід війни ставить перед Церквами чесне запитання: як зберігати вірність власній традиції та переконанням і водночас бути повністю здатними до відповідальної, дієвої співпраці заради вищого блага? У цьому світлі екуменізм виявляється не просто академічною темою для богословських дискусій у кабінетах, а живою щоденною практикою солідарності.
Досвід, яким ділилися голови екуменічних комісій УГКЦ, дав змогу наочно побачити, як міжконфесійний діалог набуває різних форм залежно від місцевих обставин, викликів та потреб.
Схід України (Донецький екзархат): о. Владислав Ігнатюк розповів про важливість спільних молебнів, у яких беруть участь представники різних християнських спільнот, а їхній зміст тісно переплітається з болями війни — моліннями за воїнів, військових капеланів, волонтерів і медиків. Він також поділився досвідом проведення міжконфесійної біблійної Хресної дороги та спільного євангелізаційного служіння капеланів.
Південь України (Одеський екзархат): д-р Роман Назаренко наголосив, що на півдні нашої держави, де традиційно переплетені різні культури та релігійні традиції, справжній діалог починається з особистої довіри, людської відкритості та готовності діяти разом. Серед практичних прикладів він назвав міжконфесійні молитви, капеланські ініціативи та тісну взаємодію з мусульманськими громадами перед обличчям спільних випробувань війни.
Західна Європа (Єпархія Святого Володимира Великого у Парижі, яка охоплює територію Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Швейцарії): о. Жером Тома розповів про особливості екуменічного служіння за кордоном. Перед ним та його колегами стоїть важливе завдання — пояснювати західним католикам самобутність української духовної традиції, наголошуючи, що східне християнство не можна ототожнювати з агресивними імперськими наративами росії, а католицизм аж ніяк не обмежується лише латинським обрядом. Присутність українських греко-католиків у французькому церковному просторі руйнує стереотипи та слугує потужним голосом правди про Україну в Європі.
Західні та центральні єпархії України: о. Руслан Корнят (Бучацька єпархія) звернув увагу на те, як спільна участь духовенства різних конфесій у похоронах полеглих героїв-воїнів стирає штучні бар’єри та загоює давні суспільні рани; о. Ігор Махніцький (Тернопільсько-Зборівська архиєпархія) підкреслив, що війна загострила суспільний запит на справжню єдність, а Церкви мають спільно виховувати культуру відповідальності; о. Ростислав Трухан (Луцький екзархат) порушив складну і чутливу тему українсько-польської історичної пам’яті (зокрема Волинської трагедії), наголосивши на необхідності фахового історичного осмислення та християнського кроку назустріч — взаємного прощення і примирення; о. Ігор Головчак (Стрийська єпархія) зауважив, що навіть за відсутності формального діалогу на вищому рівні спільний біль утрат на місцях змушує християн зосереджуватися на головних євангельських цінностях.
Дискусія показала екуменічне служіння у різних його формах: від спільної молитви й капеланства до міжнародного свідчення про Україну та роботи з історичною пам’яттю. У різних обставинах воно вимагає одного: здатності бачити в іншому не лише представника певної конфесії, а людину, з якою можна разом відповідати на виклики війни та дбати про спільне благо.
Департамент інформації УГКЦ