Берестейська унія була створена як щит проти зазіхань Москви, а сама Москва впродовж століть намагалася знищити Греко-Католицьку церкву з метою духовного та політичного підпорядкування українських земель.
Текст декларації Берестейської унії:
БЕРЕСТЯ, РОКУ 1596, ЖОВТНЯ 8. ДЕКЛАРАЦІЯ БЕРЕСТЕЙСЬКОЇ УНІЇ
В ім’я Бога в Тройці єдиного. На честь і святу хвалу Його і для людського спасіння, а для святої християнської католицької віри вивищення і утвердження, – всім, кому про це відати належало б. Року Божого 1596-го, восьмого дня місяця жовтня, за старим календарем, Ми, в Бозі зібрані на черговім соборі в Бересті, в соборній церкві св. Миколая, Митрополит і Єпископи грецького обряду, нижче підписані, на вічну пам’ять проголошуємо:
Ми, бачачи як одновлада Божої Церкви в Євангелії й устами Господа нашого Ісуса Христа є заснована та утверджена, щоб Христова Церква на одному Петрі, немов на камені, стояла твердо та була розпоряджувана одним і ним ведена, щоб в одному тілі була одна голова і в одному домі був один господар і розподілювач Божих ласк, поставлений над Божою челяддю і щоб дбав про лад і роздумував про благо всіх; і цей-то лад Божої Церкви, який почався від апостольських часів, тривав завжди. Тому-то всі Патріярхи зверталися завжди у справах навчання віри і в прийманні духовної влади, в єпископських судах й у відкликах, – до одного наслідника Петра святого, римського Папи, як це видно з Соборів і з Правил святих Отців та й наші слов’янські писання, перекладені в давнині з грецької мови, це задовільно показують, а давні святі Отці Східної Церкви засвідчують. Всі вони визнають цей святий престол Петра, його першенство і його владу над Єписко якпами всього світу Не менше також і царгородські Патріярхи, від яких ця руська країна перейняла святу віру, немалий час визнавали цю зверхність Римського Престолу св. Петра та йому підлягали, і від нього брали благословення. І хоча від цього Престолу вони багато разів відступали, але щоразу з ним з’єднувалися і поверталися до послуху йому. А останньо це сталося на Флорентійському соборі, року Божого тисяча чотириста тридцять осьмого [так в оригіналі, замість 1439 – Ред.], за патріярха Йосифа і царгородського імператора Івана Палеолога, які цілковито повернулися до цього послуху, визнаючи, що Римський Папа є батьком, учителем і завідувачем усього християнства і правним наступником святого Петра. А на тому-то Флорентійському соборі був і наш Київський архиєпископ і митрополит всієї Русі – Ісидор, який приніс це з’єдинення царгородського Патріярха і всіх Церков східного обряду, які до нього належали, у ці руські країни і у цім послусі й зверхності Римської Церкви їх утвердив. Тому-то і польські королі, і великі князі литовські, а особливо король польський і угорський Володислав та інші володарі, дали духовенству грецького й руського обряду привілеї і всі сеймові вольності, що їх уживають римські католицькі Церкви, – такі і їм були дані. А коли царгородські патріярхи знову відступили від того церковного об’єднання, то за той свій гріх відступства й розірвання церковної єдности попали під турецьку поганську владу, з чого постало багаго фальшів і лихих учинків та й занедбання правного нагляду над цими руськими країнами, а звідси – і багато закралося огидного святокупства і поширились єресі, які майже всю Русь опанували, знищуючи Божі церкви й пошкоджуючи Божу славу. Тому ми, не бажаючи бути учасниками такого великого гріха і поганської неволі, яка за тим прийшла на царгородських патріярхів і не хотячи їм помагати в розколі й розірванні святої церковної єдности і запобігаючи спустошенню церков і спасінню людських душ, через ті єресі, що зараз постали, маючи все те на совісті, а й небезпеку власного спасіння та всього духовного стада, від Бога собі дорученого, – ми вислали минулого року послів до святішого Отця Климентія восьмого, наших братів – велебних у Христі єпископів Іпатія Потія, прототронія володимирського і берестейського єпископа і Кирила Терлецького, екзарха, єпископа луцького і острозького, за відомом, згодою і понукою нашого найяснішого володаря, його милости польського короля і великого князя литовського Жигмонта Третього, володаря побожного – якому дай Боже щасливе і панування – просячи, щоб – як найвищий пастир вселенської католицької Церкви – прийняв нас під свій послух та визволив від зверхности царгородських патріярхів і розрішив нас, зберігаючи за нами обряди і звичаї східних Церков, грецьких і руських, не роблячи жодних змін у наших церквах; але щоб залишив їх за переданням святих грецьких отців навіки. Що він і вчинив і дав на це свої письма і привілеї, розказуючи щоб ми, з’їхавшись на синод, вчинили ісповідь святої віри і віддали послух Римському Престолові св. Петра, Климентові восьмому та його наступникам. Це ми сьогодні на цьому синоді вчинили, як це посвідчують наші письма і власноручні підписи і прикладені печаті, які ми передали на руки послів святішого Отця Климента Папи, які були вислані на цей синод, а то велебного Яна Димитрія Соліковського, архиепископа львівського, його милости отця Бернарда Мацєйовського, єпископа луцького і його милости Станіслава Ґомолінського, єпископа холмського, і в присутності послів його королівської милости, ясновельможного Миколая Христофора Радивила, князя, на Олиці і Несвіжу, воєводи троцького, і його милости вельможного пана Льва Сапіги, канцлера великого князівства литовського і його милости пана Дмитра Халецького, земського підскарбника великого князівства литовського, старости берестейського і багатьох інших духовних і світських, які були зібрані на тому синоді.
Дано, як сказано вище, за підписом рук наших власних:
Михаїл Рагоза, Божою волею архиепископ і митрополит Київський, Галича і всієї Русі, власною рукою.
Іпатій Потій, Божою милістю єпископ Володимирський і Берестейський, рукою власною.
Кирило Терлецький, Божого милістю екзарх, єпископ-владика Луцький і Острозький, власною рукою.
Григорій Герман, милістю Божою архиепископ Полоцький, владика Витебський і Мстиславський, рукою власною.
Діонисій Збіруйський, Божою милістю єпископ-владика Холмський і Белзький, рукою власною.
Йона Гоголь, Божою милістю єпископ Пинський і Турівський, архимандрит Кобринський, власною рукою.
Богдан Годкинський – архимандрит Брацлавський, власною рукою.
Гедеон Брольницький, архимандрит Лавришівський, рукою вл.
Паісій, архимандрит Мінський, рукою власною.
[Основні документи Берестейської унії / / Наукові зошити /М онастир Монахів Студійського Уставу. – № 2. – Львів: Видавничий відділ “Свічадо”, 1996. – С.81-84]
Перша публікація грамоти здійснена Петром Скаргою в творі “Берестейский собор и оборона его” (кінець XVI ст.). У XIX ст. джерело публікувалося за тогочасним списком/копією. Оригінал грамоти на пергамені зберігається в Центральному державному історичному архіві України у Львові: з дев’ятьма підписами, восьмома печатками (печатка Йони Гоголя відсутня), текст пошкоджений. У Ватиканському архіві зберігається ще один оригінал, також староукраїнською мовою і латиномовний тогочасний переклад.
Джерело важливе, передовсім, як соборовий документ про перехід в уніюєпископату на чолі з митрополитом та кількома архімандритами. У документі визнається верховна влада папи Климента VIII та його наступників, подається догматично-канонічне обгрунтування унії церков, проте не обумовлюється юрисдикційний статус унійної церкви.