У сучасному світі, де все змінюється з калейдоскопічною швидкістю, найціннішим та найзатребуванішим залишається вміння створювати, тримати удар, берегти створене поколіннями та зводити нове навіть тоді, коли довкола все руйнується. Цими безцінними навичками володіє Володимир Олексійович Моргун — Заслужений працівник сільського господарства України, Почесний громадянин Лигівки та Сахновщинського району, а також незмінний генеральний директор ПСП «Агрофірма «Прогрес».
За освітою Володимир Олексійович — будівельник. Людина, яка хоч раз у житті зводила споруду власними руками, як ніхто інший знає колосальну ціну кожної цеглини, кожного закладеного у фундамент каменю. Будувати — це важка, довготривала і виснажлива праця. А от розвалити навіть міцну будівлю можна доволі швидко.
Саме ця глибока внутрішня філософія сформувала його ревне, майже трепетне ставлення до старих споруд та інфраструктури. У буремні та нестабільні часи, коли суміжні села втрачали своє надбання, у Лигівці під керівництвом В. О. Моргуна вдалося зберегти практично все. У той час як у багатьох населених пунктах від виробничих об’єктів лишалися лише спогади, у Лигівці стояли і стоять непорушно корпуси ферм та споруда ремонтного заводу. Для порівняння: точно такий самий ремзавод колись був при в’їзді у Великі Бучки, але сьогодні від нього не залишилося й сліду.
Звісно, спокуса «відкраяти» щось від добротного господарського майна виникала й у місцевих «ділків». В історії села був випадок, коли декілька селян спробували розібрати частину будівлі. Проте Володимир Олексійович проявив принциповість: примусив порушників сплатити вартість кожної витягнутої цеглини в касу господарства. Урок засвоїли всі й одразу — більше охочих нищити спільне майно у Лигівці не вивлялося.
Лигівка та її керівник створили справді унікальний прецедент у новітній історії регіону. Наприкінці минулого століття, у буремні 90-ті, коли країна переживала важку економічну кризу, а довкола все зупинялося й занепадало, у Лигівці навпаки — усе вирувало, зводилося та будувалося.
Завдяки нестримному бажанню Володимира Моргуна облаштувати й окультурити рідне село, тут розгорнулися масштабні будівництва. Головними символами того часу стали газифікація населеного пункту та зведення величного сільського храму. Ці проєкти не просто змінили побут селян, а й дали громаді відчуття надійності, впевненості у завтрашньому дні та духовної опори.
Для Володимира Олексійовича агрофірма — це не лише про врожаї, тонни збіжжя та показники прибутковості. Це першочергово про людину та її духовне наповнення. Як очільник ПСП «АФ «Прогрес», він виступив одним з фундаторів та засновників літературної премії імені Михайла Чабанівського.
Генеральний директор щиро тішиться тим, що сьогодні Лигівка відома далеко за межами району не лише своїми безкрайніми золотими ланами та важкою хліборобською працею. Вона стала справжнім осередком культури, який відкриває та просуває нове слово, новий літературний твір і нового творця. Це додає селу особливої ваги, інтелектуальної сутності та високої значимості.
Окрім цього, агрофірма під керівництвом Моргуна взяла на себе повне фінансування видання ґрунтовної документальної повісті про історію рідного краю під назвою «Село над Оріллю». Серед авторів цієї важливої книги — знана місцева педагог та письменниця В. В. Перевишко. Завдяки меценатській підтримці гендиректора АФ «ПСП «Прогрес» історія Лигівки була закарбована для майбутніх поколінь.
Є у серці Володимира Олексійовича й особливий біль, який не вщухає роками, — це доля річки Оріль. Він виріс на її мальовничих берегах, знає кожен вигин русла з самого дитинства, де колись хлопчаком рибалив з друзями. Сьогодні ж, споглядаючи, як річка міліє та заростає суцільним очеретом, його душа крається.
Він робив усе можливе, аби врятувати річку: оббивав пороги кабінетів високих можновладців, звертався з офіційними листами, порушував це питання на неформальних зустрічах. Проте у відповідь чув лише відмовки: «Вибач, не на часі» або «Вибач, державну програму згорнули». Володимир Олексійович щиро шкодує, що не вдалося пробити цю бюрократичну стіну й допомогти рідній акваторії. Проте сьогодні свій невитрачений ресурс та енергію він спрямовує на інший, найголовніший напрямок — системну та вагому допомогу Збройним Силам України, адже розуміє: без Перемоги немає майбутнього.
Вперше на посаду генерального директора господарства Володимира Олексійовича Моргуна обрали, коли йому виповнилося 46 років. Тоді, на порозі нового життєвого етапу, у голові крутилася тривожна думка: «Та що ж я зможу встигнути зробити за свій вік?».
Сьогодні, озираючись на деталізований карту-пазл його досягнень, можна ствердно сказати: зроблено колосально багато. Збережено господарство, збудовано храм, газифіковано село, підтримано культуру та літературу, виховано не одне покоління відданих своїй землі людей. Проте для людини з характером будівельника зупинка неможлива — попереду ще безліч задумів, планів та нових добрих і корисних справ на благо Лигівки, Сахновщинської громади та всієї України.
