Напередодні Міжнародного дня безвісти зниклих, який відзначають 30 серпня, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій закликала пам’ятати про тих, чиє місцеперебування залишається невідомим, підтримувати їхні родини та використовувати всі можливі механізми для встановлення долі зниклих. У заяві «Пам’ятати, вірити й молитися, діяти» представники релігійних спільнот також закликали державу не припиняти пошуки кожної людини, а міжнародну спільноту — не дозволити війні зробити трагедію безвісти зниклих звичною.
Заклик
Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій
до Міжнародного дня безвісти зниклих
30 серпня
«ПАМ’ЯТАТИ, ВІРИТИ Й МОЛИТИСЯ, ДІЯТИ»
У Міжнародний день безвісти зниклих ми, члени Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, підносимо молитви за зниклих внаслідок російської агресії, за їхні родини і близьких, та звертаємося до всіх, від кого залежить доля тих, кого досі чекають удома. Адже на початку 2026 року офіційно повідомлялося про понад 90 тисяч записів у Реєстрі зниклих безвісти з 2014 року. На серпень 2026 року в Україні за даними МВС офіційно налічується понад 114 тисяч цивільних і військових, які вважаються безвісти зниклими.
Для України така молитва має особливе значення. Російська війна проти нашого народу триває з 2014 року, від цього часу існує і трагедія безвісно зниклих на ній. Вже відтоді є матері й батьки, дружини й чоловіки, діти, брати та сестри, які живуть між надією і невідомістю. Для когось це очікування триває місяці, для когось — роки, а для когось — уже понад десятиліття.
Попри різницю в часі пошуків, в сутності своїй немає «старих» і «нових» зникнень. Немає менш важливих імен і менш важливого болю. Кожне людське життя є безцінним, кожна людина має ім’я, а кожна родина має право не бути забутою.
Від початку війни у 2014 році Церкви і релігійні організації України моляться разом із народом, підтримують захисників, полонених, звільнених із неволі, родини загиблих і тих, хто роками чекає на звістку про рідних.
ДО ДЕРЖАВИ
З повагою до величезної відповідальності, яку несе Українська держава у час війни, закликаємо: нехай пошук кожного зниклого залишається справою державної честі, людської гідності та морального обов’язку.
Не дозволимо часові розділити родини на тих, чиї справи є «актуальними», і тих, хто чекає надто довго. Людина, яка зникла у 2014 році, так само потребує встановлення її долі, а її родина — вичерпної компетентної відповіді, як і людина, яка зникла нещодавно.
Закликаємо берегти довіру родин та співпрацювати з ними. Бо довіра є надзвичайно крихкою. Там, де неможливо пообіцяти результат, можна і потрібно гарантувати сумлінність пошуку, повагу, чесність і постійну присутність.
Держава сильна не тільки тоді, коли здатна захистити мільйони. Вона сильна і тоді, коли не перестає шукати одну людину — свою дочку чи сина, зниклих безвісти.
ДО РОДИН, ЯКІ ЧЕКАЮТЬ
Дорогі матері й батьки, дружини й чоловіки, діти, брати та сестри тих, про кого немає звістки!
Ми знаємо, що немає слів, здатних скасувати невідомість. Тому сьогодні ми не прагнемо пояснити ваш біль. Ми хочемо засвідчити інше: ви не повинні залишатися з ним наодинці.
Ваше очікування має право на надію. Ваша втома має право бути почутою. Ваші запитання мають право звучати. І ваша любов до тих, кого ви чекаєте, не потребує виправдання.
Особливо звертаємося до тих родин, чиє очікування почалося ще у 2014 році. Ми пам’ятаємо про вас. Час не зробив ваш біль меншим і не зробив суспільних зобов’язань перед вами слабшими. У спільній молитві релігійних громад та вірних України ваші рідні не є забутими.
Ми не скажемо вам: «перестаньте чекати». Не скажемо: «час змиритися», доки немає достовірної відповіді. Натомість скажемо: нехай Всевишній дає вам сили проживати кожен день, а людям поруч — мудрість не залишати вас на самоті.
Ми молимося не замість пошуку. Ми молимося, щоби пошук не припинявся та був успішним. Ми молимося не замість людської дії. Ми молимося, щоби кожен, від кого залежить відповідь, мав мужність, совість і наполегливість діяти правильно.
ДО МІЖНАРОДНОЇ СПІЛЬНОТИ ТА РЕЛІГІЙНИХ ЛІДЕРІВ СВІТУ
Звертаємося до міжнародних організацій, держав, гуманітарних інституцій, Церков, релігійних спільнот і духовних лідерів світу: не дозвольте тривалості війни зробити трагедію безвісти зниклих звичною.
За кожним невстановленим місцеперебуванням — не абстрактна справа, а людське життя.
Просимо використовувати всі можливі гуманітарні, дипломатичні та правові механізми для встановлення долі зниклих, для захисту полонених, обміну достовірною інформацією, повернення людей додому, а тіл загиблих — для гідного поховання.
Особливо звертаємося до релігійних лідерів світу. Голос віри має звучати там, де політична мова втрачає силу. Використовуйте моральний авторитет, міжнародні зустрічі та міжрелігійний діалог, щоби нагадувати: навіть війна не скасовує заповіді людяності. Родина має право знати. Полонений має право на гідність. Загиблий має право на ім’я, гідне повернення тіла та поховання.
Ми просимо світ не втомлюватися від України і не втомлюватися від її людського болю. Бо для родини, яка чекає, війна не стає меншою від того, що світ звикає до неї.
ДО НАШИХ ГРОМАД
Закликаємо духовенство і вірян різних конфесій та релігійних традицій України особливо цього дня бути поруч із родинами. Згадаємо у молитвах тих, чиє місцеперебування невідоме. Підтримаємо тих, хто чекає. Знайдемо час для особистої зустрічі, телефонного дзвінка, слова підтримки, спільної молитви.
Нехай наші храми та релігійні громади залишаються місцями, де людині не потрібно приховувати втому, де надію не нав’язують, а бережуть, де пам’ятають ім’я і де ніхто не стає лише цифрою у статистиці війни.
МОЛИТВА
У цей день ми схиляємо голови перед людським стражданням, але не схиляємося перед байдужістю.
Сьогодні та щодня ми просимо Всевишнього про повернення тих, хто живий; про захист тих, хто перебуває в неволі; про встановлення долі кожного зниклого; про гідне повернення тіл загиблих; про силу для родин; про мудрість для державних діячів; про совість для тих, у чиїх руках перебуває інформація; про наполегливість для всіх, хто шукає.
І закликаємо всіх — пам’ятати про зниклих безвісти та про біль їхніх близьких не лише 30 серпня.
І допоки родина чекає — бути поруч.
Бо перед Всевишнім Творцем ніхто не є безвісти зниклим.
Кожен знаний та має ім’я, гідний любові, пам’яті й повернення.
Київ, 29 серпня 2026 року
Департамент інформації УГКЦ