Презентуємо серію публікацій до 35 річниці Незалежності України
Тридцять п'ять років тому Україна проголосила незалежність. Дата важлива не лише прапорами й офіційними промовами — куди важливіше пам'ятати людей, завдяки яким ця незалежність узагалі стала можливою.
Сахновщинська громада багата на таланти й характери, це варто визнати одразу. Тут народжувалися й виростали люди, які ще задовго до 1991 року, у найглухіші радянські часи, коли за українське слово можна було поплатитися свободою чи навіть життям, все одно відстоювали українську мову, культуру, гідність. Писали, вчили, творили, зберігали — часто ризикуючи набагато більшим, ніж просто кар'єрою. І саме завдяки їм українське слово вціліло, дочекалося часу, коли змогло нарешті зазвучати вільно.
Хоча ця серія публікацій не лише про минуле. Незалежність не закінчується проголошенням, вона потребує захисту й сьогодні — про це не варто забувати. Тож поряд із постатями, які боролися за Україну в часи тоталітарного режиму, розповімо і про наших сучасників. Про тих, хто нині боронить свободу словом і ділом, хто щодня доводить: незалежність — не подарунок один раз назавжди, а справа, яку треба відстоювати щодня.
По суті, ця серія про зв'язок поколінь. Про те, як естафета боротьби за українську ідентичність передається від тих, хто творив у підпіллі радянської цензури, до тих, хто зараз тримає оборону — на фронті чи в тилу. Про людей Сахновщини, якими ми маємо право пишатися. Вчора, сьогодні і завтра.
Михайло Чабанівський – один з будівників фундаменту української незалежності
У переддень Дня незалежності України хочеться згадати тих, хто беріг українську культуру й духовність навіть у найтемніші часи тоталітарного тиску. І це не випадково — бо справжня незалежність тримається на міцній самобутності та на слові, яке так і не вдалося заглушити. Наш земляк Михайло Чабанівський (справжнє прізвище — Циба) доклав до цього фундаменту чимало зусиль. Письменник, журналіст, фронтовик — людина, чий шлях вартий пам'яті.
Пройшов вогняними дорогами Другої світової, мав бойові нагороди. А мирне життя присвятив українській літературі. Завідував відділом прози в часописі «Вітчизна», керував літературною студією — і саме тут розкрився його рідкісний дар: він умів помічати молодих і підтримувати їх, коли це найбільше потрібно. Саме Михайло Іванович розгледів перспективного Павла Загребельного й покликав його до Києва. Підтримував мудрим словом Євгена Гуцала. Їздив рятувати Василя Симоненка. Надихав Валерія Шевчука та Миколу Вінграновського. А в часи суворої цензури не боявся закликати колег триматися разом і поважати одне одного — бо саме так зберігалася українська літературна спільнота.
До слова, саме Чабанівський першим в українському письменстві відкрито став на захист довкілля. Видав книжки «Садок вишневий коло хати» та «Оберігаймо рідну природу» — і це, зауважте, задовго до того, як екологічна тема стала модною.
Пам'ять про митця живе й сьогодні, у незалежній Україні. У січні 2006 року Сахновщинська районна рада заснувала літературну премію імені Михайла Чабанівського. І ця відзнака справді продовжує його справу — відкриває нові імена, підтримує розвиток вільного українського слова.
Юліян Шпол: талант, який система не змогла стерти
Невелике село Дар-Надія біля Сахновщини — звідти родом письменник, чия доля тісно переплелася з трагедією представників українського відродження XX століття. Йдеться про Михайла Ялового, більше знаного під псевдонімом Юліян Шпол.
П'ятого червня 1895 року він народився в родині волосного писаря. Навчався спочатку в Миргородській гімназії, а 1916-го вступив на медичний факультет Київського університету. Медицина, правда, цікавила його значно менше, ніж революційні ідеї того часу. Втягнувшись у політичну боротьбу, після Лютневої революції він повернувся на Костянтиноградщину й очолив ревком. А згодом політику проміняв на літературу.
У середині 1920-х Шпол уже пише прозу, дописує до часописів «Шляхи мистецтва», «Червоний шлях», «Всесвіт». Проходить кілька літературних об'єднань — від футуристичного «Комункульту» до «Гарту», — і зрештою стає першим президентом ВАПЛІТЕ, найближчим соратником Миколи Хвильового. Хоча сучасники згадують дещо інше: попри всю творчість, насамперед він був громадським діячем і товаришем. Щирим, чесним та відкритим до людей.
Саме ця обдарованість і принциповість коштували йому життя. У травні 1933-го Ялового заарештували. У 1937-му знищили фізично разом з іншими представниками Розстріляного відродження. Реабілітували письменника лише 1965 року — надто пізно, щоб про нього дізналися правду учні українських шкіл та й взвгалі, усі українці.
Напередодні 35-ї річниці Незалежності ім'я нашого героїчного земляка Юліяна Шпола варто пригадати не просто так. Він, як і десятки інших талановитих українців його покоління, заплатив найвищу ціну за право нації на власне слово. І та незалежність, яку ми маємо, — це також спадок тих, кого система намагалася стерти з пам'яті, але так і не змогла.
