16 серпня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві відбулося центральне заупокійне богослужіння та Чин похорону над останками полковника Євгена Коновальця — засновника Української військової організації та Організації українських націоналістів, командира Корпусу Січових стрільців. Останки Коновальця передали до України з Нідерландів, де він був похований після вбивства радянським агентом у Роттердамі (Нідерланди) 1938 року.

Богослужіння очолив протосинкел Київської архиєпархії УГКЦ владика Йосиф Мілян. Із ним співслужили екзарх Харківський владика Василь Тучапець, екзарх Донецький владика Максим Рябуха, єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Степан Сус та духовенство Київської архиєпархії.
«Їхнім завданням було здобути Україну, нашим — її не втратити»
Звертаючись до присутніх, владика Йосиф Мілян наголосив, що повернення Євгена Коновальця на батьківщину є не лише історичною подією, а й нагодою замислитися над його спадщиною для сучасної України.
«Сьогодні Україна зустрічає одного зі своїх синів. Зустрічає після довгої дороги, після десятиліть чужини, після десятиліть, упродовж яких його ім’я намагалися стерти, спотворити, заборонити, а його самого назавжди залишити далеко від землі, за яку боровся і якій присвятив своє життя. Сьогодні ми схиляємо голови перед домовиною полковника Євгена Коновальця. Але християнин біля домовини ніколи не говорить тільки про минуле, бо могила для нас — це не кінець людської історії. Христос навчав нас дивитися далі».
Владика зазначив, що постать Коновальця належить до покоління українців, яке, не маючи власної держави, повірило в можливість її здобуття і присвятило цьому власне життя.
«Сьогодні ми не лише повертаємо останки великого українця на батьківщину, ми ставимо перед собою значно глибше запитання: що говорить нам Євген Коновалець сьогодні? Він народився в 1891 році в Зашкові біля Львова. Належав до покоління українців, якому історія не подарувала власної держави, але яке відважилося повірити, що ця держава можлива. Коли настав час великих випробувань, він не залишився стороннім спостерігачем», — наголосив єпископ.
Пригадуючи військовий і політичний шлях Євгена Коновальця, архиєрей підкреслив; що полковник належав до тих людей, які не погодилися з думкою, що Україна приречена не мати власної держави. Саме тому постань Коновальця є значимою для українців сьогодні.
Говорячи про причини вбивства полководця, владика наголосив, що радянська система сприймала його як загрозу через працю задля збереження української національної свідомості.
















«Він зрозумів одну надзвичайно важливу істину: державу можна програти на полі бою, але остаточно вона помирає лише тоді, коли народ перестає вірити у своє право бути вільним. Тому Коновалець працював передусім над тим, щоб не померла українська воля. І москва дуже добре розуміла небезпеку цієї людини. Саме тому 23 травня 1938 року в Роттердамі Євген Коновалець був убитий агентом радянських спецслужб».
Зв’язок полковника з історією УГКЦ
Окремо владика Йосиф Мілян згадав про зв’язок постаті Коновальця з історією Української Греко-Католицької Церкви та митрополитом Володимиром Стернюком, який був його родичем.
«Це була епоха митрополита Андрея Шептицького. Він розумів, що любов до свого народу не суперечить християнству, коли вона очищена від ненависті. Навпаки — християнин не може бути байдужим до долі свого народу, серед якого Бог поставив його жити і служити. Церква не може ототожнювати Євангеліє з жодною політичною ідеологією. Її місія значно вища».
Владика розповів, що сам отримав священничі свячення з рук митрополита Володимира Стернюка, мати якого була з роду Коновальців і рідною тіткою Євгена Коновальця.

«Для мене сьогодні це особливо промовисто, бо через одну людську долю ніби зустрічається кілька великих сторінок нашої української історії. Коновалець — боротьба за українську державу. Стернюк — боротьба за життя переслідуваної Української Греко-Католицької Церкви. Один був переслідуваний радянською системою, далеко, за межами України, і загинув від її руки. Другий жив у середині тієї системи, зазнав арешту, ув’язнення, переслідування, але зберіг Церкву у підпіллі».
Владика Йосиф також наголосив, що під час похорону християни моляться не лише за історичну пам’ять, а передусім за померлого та Боже милосердя:
«Бо перед Богом навіть найбільша історична постать залишається людиною, яка потребує Його милосердя. І саме тому ми схиляємо сьогодні свої голови над домовиною Коновальця, не творячи культу людини. Ми дякуємо Богові за все добре, мужнє, жертовне, що було в його житті. Ми молимося про прощення всього людського і недосконалого. І просимо, щоб Господь Бог прийняв його у свої оселі».
Наостанок єпископ закликав сприймати повернення Коновальця як нагадування про відповідальність сучасного покоління за державу.
«Можливо, найкращою пам’яттю про Євгена Коновальця буде не величина його пам’ятника. Не кількість вулиць, названих його іменем, і навіть не кількість промов, виголошених сьогодні. Найкращою пам’яттю про нього буде Україна, яка вистоїть. Україна, яка не зречеться себе».

Звертаючись до сучасного покоління українців, єпископ підсумував, що перед Коновальцем стояло завдання здобути державу, тоді як нині українці мають відповідальність її зберегти.
«Колись покоління Коновальця мало перед собою Україну, якої ще не було. Ми маємо Україну, яка є. Їхнім завданням було її здобути, нашим завданням є її не втратити. І коли сьогодні українська земля приймала тіло свого сина, нехай нашою відповіддю йому буде не лише слово пам’яті. Нехай нею буде наша вірність — вірність Богові, правді, своєму народові і Україні».
До присутніх також звернулася керівниця проєкту повернення останків Євгена Коновальця в Україну, заступниця керівника Офісу Президента України Ірина Верещук. Вона наголосила, що повернення полковника є також поверненням частини української історичної пам’яті.

«Повертаючи Євгена Коновальця на рідну землю, Україна повертає частину самої себе — своїх героїв і свою пам’ять. Так завершується ще одне велике історичне коло українського націєтворення. Коновалець боровся за державу, якої ще не було. І, можливо, саме у тому полягає одна з найбільших перемог його покоління», — сказала Ірина Верещук.
Вона також подякувала всім, хто долучився до повернення останків Коновальця, зокрема українській громаді Канади та Українській Греко-Католицькій Церкві.
Обіцянка довжиною в десятиліття
Під час заходу з промовою звернувся також Андрій Суханівський, представник української громади Канади. Він пригадав про візит Євгена Коновальця до Канади 1929 року та зустріч із членами української стрілецької громади. За його словами, пам’ять про полковника українці в Канаді передавали наступним поколінням.

«Сьогодні, стоячи тут, у Києві, ми відчуваємо їхню особливу вагу. Сьогодні ми є свідками виконання обов’язку, яке покоління українців несли, ніколи не забуваючи про нього. Коли полковник Коновалець був убитий агентом радянського НКВС, Україна ще не була вільною. Його побратими зібралися, щоб віддати йому останню шану. Ветеранські організації взяли участь у похороні. Ті, хто стояв біля його могили, висловили сповідання, що одного дня він повернеться до вільної та незалежної України. Протягом десяти літ ця надія залишалася нереалізованою, проте її ніколи не полишали. Ветерани, які заснували нашу організацію, пронесли цю пам’ять до Канади. Наступні покоління передали її далі. І сьогодні ця обіцянка нарешті стала реальністю», — поділився Андрій Суханівський.
Після заупокійного богослужіння та Чину похорону останки Євгена Коновальця тимчасово перепоховали на території Національного військового меморіального кладовища з відданням військових почестей.
Департамент інформації УГКЦ
