“Литва” був третьою наймолодшою дитиною у сім’ї.
Здобував середню освіту в Багатопрофільному ліцеї №4, далі навчався на майстра-будівельника у ПТУ 28, випустився звідти у 1999 році.
З 2000 по 2002 рік проходив військову службу.
У 2003 році вперше одружився, у цьому ж році народилася його єдина дочка Єлизавета. Був люблячим та великою підтримкою для сім’ї. Зараз у нього залишилась донька, дружина Ірина та сестри Світлана та Алла.
З 2005 року по день смерті працював в УБМР.
Друзі та колеги Дмитра завжди пам’ятатимуть його як душу компанії, відповідальну людину, яка прийде на допомогу у будь-який момент.
Не дивлячись на різні важкі обставини у житті, він завжди залишався оптимістом та дуже доброю, емпатичною людиною.
У вільний час він зустрічався з друзями, подорожував Україною з сім’єю, постійно допомагав батькам дружини, оскільки рано втратив своїх. Любив проводити час за кермом та слухати гучно музику, в його автомобілі навіть стояла спеціальна бас-станція, а вдома – різні колонки. Був нумізматом та обожнював носити годинники. Смачно готував та любив тварин.
Любив Україну, тому з першого дня повномасштабної війни, без роздумів, взяв рюкзак та вступив до Сил Красноградської територіальної оборони.
Відстоював державу у багатьох містах та селах Харківського та Донецького напрямків.
«З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро став до лав ТРО, щоб захищати своїх рідних, місто та Україну.
Сержант, стрілець військової частини А7287. Він завжди був щирим, відкритим та виконував усі поставлені задачі, такий був у нього характер – робити краще за всіх і найбільш відповідально.
“Ми пройшли важкий бойовий шлях від Краснограда до Бахмута і села Червоної Гори. Разом бачили багато горя і смертей…вижили, але серце Дмитра не витримало. Пам’ятаємо…Слава кожному захиснику України», — згадує про нього командир Віктор Галущак.
Під час важкого обстрілу під Бахмутом отримав перший інфаркт міокарда, про який дізнався під час лікування запалення легень в шпиталі, де під час процедури промивання судин отримав другий інфаркт.
9 травня 2023 року був демобілізований за станом здоров’я у звʼязку з хворобою серця отриманою на війні. Проходив лікування, щоденно приймав ліки, за день до смерті проходив обстеження в одній з київських лікарень, де лікарі повідомили про необхідність ставати в чергу на трансплантацію серця.
На наступний ранок, 16 квітня 2024 року близько 8:00 години ранку серце Дмитра не витримало та він пішов у вічність.
Вічна пам’ять і слава Герою!