“Танцор” народився в м. Берестин (Красноград) Харківської області. Навчався в Красноградській З0Ш Nº1.
Після закінчення школи вступив до Красноградського технікуму, успішно отримавши середню спеціальну освіту.
У 2012 році Олександр розпочав свою професійну карʼєру та влаштувався в УБМР “Укргазспецбудмонтаж” на посаду електромонтера 4-го розряду.
Пізніше отримав вищу освіту, закінчивши Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка.
У 2015 році він був призваний на строкову службу до Збройних Сил України.
Він був життєрадісною людиною, люблячим батьком та чоловіком.
Олександр особливо пишався своїм сином, вважаючи сімʼю сенсом свого життя. Із задоволенням протягував руку допомоги тим, хто цього потребував, та завжди був підтримкою для своєї родини.
В планах на майбутнє було переїхати до власного будинку та виховувати рідного сина. Мріяв, аби ще народилася донька, але, нажаль, цим мріям не судилося втілитися у життя.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, без вагань пішов захищати Україну.
Вже з 02 березня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи на Донецькому напрямку.
Солдат-стрілець-снайпер 3-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону, військова частина А0536.
Спогади про Олександра, або “Сашу”, як його називали друзі, назавжди залишаться, як про людину з великим серцем, відданого командира та побратима.
Під час служби його характеризували як відданого воїна, який завжди виконував поставлені завдання і невпинно допомагав пораненим.
Саша вартує найвищих нагород.
Загинув поблизу н.п. Кліщіївка Донецької області, отримавши поранення несумісне з життям. У Олександра залишилися батьки, дружина та маленький син.
Він так хотів, щоб син ним пишався…
“Голівки соняхи схилили,
Та квіт гарячий той пече.
Пелюстя падає в могили
І «Град» січе, січе, січе…
Гвардійці в землю повкипали,
А спрага спалює вуста.
Кого вже янголи забрали,
Кому ж – відстрочили літа.
Та що тих літ? Всього за двадцять –
І ті поранила війна.
За ким росою квіти плачуть,
Для кого ж – сила рятівна.”