16 липня в Інсбруку (Австрія) відбулася зустріч місцевої громади із владикою Максимом Рябухою, Донецьким екзархом Української Греко-Католицької Церкви. Архиєрей очолив Божественну Літургію у храмі Святого Духа Spitalskirche, помолився за мир в Україні, за полеглих захисників і мирних жителів, а також за всіх, хто втратив унаслідок війни рідних, друзів і власний дім.
Про це повідомляє пресслужба Донецького екзархату.
Разом з українцями, які через війну знайшли прихисток у Тіролі, у Богослужінні взяли участь місцеві мешканці та представники Церкви в Австрії, зокрема владика Герман Глєтлєр, єпископ дієцезії Інсбрук. Особливим наміренням спільної молитви стала пам’ять про жертв російської агресії та підтримка тих, хто й надалі переживає біль утрати, вимушеного переселення і тривоги за своїх близьких.
Інсбрук — місце, де зростав дух свідків віри
Під час проповіді владика Максим наголосив, що Інсбрук посідає особливе місце в історії Української Греко-Католицької Церкви.
«Інсбрук — це місто, у якому духовно зростало багато святих і блаженних. Саме тут формувалася сила їхньої віри», — зазначив архиєрей.
Владика Максим пригадав постать патріарха Йосифа Сліпого, який свого часу навчався в Інсбруку, а згодом пройшов 18 років радянських таборів і заслання, залишившись вірним Христові та своїй Церкві.
Його свідчення, за словами Донецького екзарха, залишається особливо промовистим сьогодні, коли український народ знову змушений захищати свою свободу, гідність, віру та право на життя.
«Надію неможливо знищити»
Після Божественної Літургії владика Максим Рябуха виголосив доповідь на тему «Між фронтом і надією: життя та душпастирське служіння духовенства Донецького екзархату».
Архиєрей розповів про щоденне життя людей на територіях, які постійно зазнають ракетних і бомбових ударів. За його словами, мешканці багатьох міст та сіл засинають із думкою, що наступна ніч може стати для них останньою.
«Сьогодні ми не маємо часу на театр. Усі наші відповіді повинні бути глибокими й чесними», — наголосив владика.
Попри страх, невизначеність і руйнування, у суспільстві можна побачити численні знаки людяності та взаємної підтримки. Люди об’єднуються в молитві, допомагають літнім, дітям, військовим, пораненим і тим, хто втратив житло.
«Кожен розуміє: можливо, я особисто не можу зупинити зло, але я можу робити добро. Коли бачиш цю готовність допомагати, розумієш: надію неможливо знищити», — сказав екзарх.
Священники, які залишаються поруч із людьми
Особливу увагу владика Максим звернув на служіння священників у парафіях, розташованих поблизу лінії фронту.
Деякі громади вже повністю зруйновані. Від окремих населених пунктів майже нічого не залишилося, а люди були змушені покинути свої домівки. Проте священники продовжують залишатися поруч із вірними, служити Літургію, молитися, доставляти гуманітарну допомогу та підтримувати тих, хто не має можливості виїхати.
Владика Максим пригадав розмову з одним із душпастирів, якому радив залишити небезпечну територію. «Він відповів мені: „Я був висвячений на священника для цих людей. Вони не мають більше нікого, до кого могли б прийти“», — розповів архиєрей.
Інший священник передав слова своїх парафіян: «Якщо ви, отче, підете, у нас більше нікого не залишиться. Тоді нам здаватиметься, що нас залишив і Бог».
За словами владики Максима, для людей, які втратили житло і були змушені виїхати, священник нерідко стає єдиним живим зв’язком із рідним містом, селом, парафією та домом. «Ті, хто сказав Богові своє „так“, сьогодні стають Його руками. Наскільки ж дорогоцінним є це покликання», — закцентував він.
Найстрашніше — відчути себе забутим
Говорячи про значення міжнародної солідарності, Донецький екзарх зазначив, що одна з найруйнівніших «зброй» війни — відчуття самотності й забутості.
Коли людина переконана, що ніхто не бачить її болю і не прийде на допомогу, вона починає руйнуватися зсередини. Саме тому підтримка міжнародної спільноти, церковних організацій і звичайних людей має не лише матеріальне, а й велике духовне значення.
Перші тижні повномасштабного вторгнення владика Максим пережив у Києві. Він пригадує, що столиця та навколишні села були немов паралізовані страхом і невідомістю. Однак гуманітарна допомога, яка почала надходити з різних країн, стала знаком того, що Україна не залишилася самотньою.
«Люди, які нас навіть не знали, показали, що вони поруч. Для багатьох ця допомога, а також гостинність, яку вони отримали за кордоном, стали справжнім порятунком. У темряві війни солідарність є знаком того, що зло можна перемогти. Завдяки цьому мир перестає бути лише мрією і стає реальністю, до якої ми можемо прямувати», — зазначив архиєрей.
Життя має сенс, бо в ньому присутнє Боже світло
Під час зустрічі владика Максим також говорив про значення Дня Української Державності. Це свято, за його словами, нагадує не лише про історію держави, але й про духовне коріння українського народу, пов’язане із Хрещенням Русі-України.
«Російська агресія намагається переконати нас, що людське життя не має сенсу. Але пам’ять про нашу державність, про свободу і про людей, які віддали за неї життя, говорить нам протилежне: життя має сенс. Через життя приходить світло — Боже світло», — наголосив Донецький екзарх.
«Цей світ спраглий Божої любові»
Звертаючись до мешканців Тіролю, владика Максим закликав не втомлюватися від солідарності з Україною та продовжувати ділитися тим світлом, яке люди самі отримують від Бога.
За його словами, досвід страждання спонукає людину шукати опору. Найглибше джерело підтримки — це зустріч із Богом, який сам увійшов у людське страждання.
«Коли ми приходимо до Бога, то бачимо, що Він також страждав. Але Його страждання відкрило для кожної людини двері до раю. Через віру кожного з нас Бог може діяти в цьому світі. Коли ми відчуваємо Його любов, вона надихає нас і ми починаємо передавати її іншим. Цей світ спраглий Божої любові. Шукаймо цього джерела, черпаймо з нього і ділимося з іншими», — закликав владика.
Він також подякував мешканцям Тіролю, Церкві та дієцезії Інсбруку за багаторічну відкритість до українців.
«Люди Тіролю завжди ділилися з нами тим, що самі отримали від Бога. Четверо блаженних нашої Церкви навчалися у Канізіанумі в Інсбруку і згодом віддали життя за християнську віру. Тут навчалися й інші видатні діячі нашої Церкви, які служили українському народові у важкий час підпілля. Прошу вас: і надалі діліться Божим світлом, гостинністю та любов’ю, яку носите у своїх серцях».
Департамент інформації УГКЦ